Сповивання

Сповивання здається дуже розслаблюючим простором, зоною глибокого відпочинку – так і є для тіла та психіки. Але духовну, вольову та емоційну енергію цей процес насправді збирає, центрує та посилює.

А також переводить її у сталий імпульс рухатись далі в піклуванні про себе та своє життя.

Сповивання – це свідомий поріг між етапами нашого буття. Коли з людиною трапляється травма, біль, то сповивання дає можливість умовно забрати людину з цього досвіду та перенести в позитивний досвід наповнення. Отримати таку живу навичку, новий нейронний зв’язок про цей перехід, щоб потім самойстійно втілювати його в повсякденні.

Відпустити щось – це вибір. Відпустити біль, старждання, страхи – це вибір. Ми спираємось в процесі сповивання на тіло, психіку, що природньо схильні до здорового, життєтворчого досвіду. Це інтуітивне прагнення всіх проявлених форм – жити – ми і беремо як основний механізм руху до ресурсу та самозцілення.

Наше его, розум схильні до страждання та драми, але тілу подобається базова довіра, розслаблення, наповлення, як і здоровий рух.  Его любить боротьбу, а тіло – рівновагу та спокій. Сповивання може стати важливим досвідом, на який людина спиратиметься і рухатиметься до власної гармонії. Бо воно вкорінює у стані довіри своєму тілу, своїм інстинктивним та інтуїтивним процесам.

Саме покрокове занурення в себе, в довготривалому часовому відрізку, створює для психіки можливість з’єднатись з ресурсами на різних рівнях людської істоти – в тілесних відчуттях, в емоційному просторі, на рівні свідомості та прийняття рішень. Сповивання фокусує енергію у зоні спроможності та вибору нести відповідальність за власну наповненість та вдоволеність. Воно повертає до усвідомлення того, що ми є творчим началом власної історії.